pvlad (pvlad) wrote,
pvlad
pvlad

  • Mood:

GPS, вибір, використання





 

GPS. Муки вибору та трохи творчості


"Чоловіки – це ті ж діти, тільки великі". Хлібом
їх не годуй, а дай погратися якимись цяцьками, як от: комп’ютер, автомобіль,
телефон... От і в мене поступово визріла ідея-фікс купити собі GPS. Довго
переконував себе, що потрібен він мені, як... А з іншого боку - он, товариш
має, ходить з ним, і нічого, живий… А я чим гірший?


Хоч їжджу, переважно,
добре знайомими шляхами, а при потребі легко орієнтуюся в незнайомому
місці. Тому в дорогому пристрої для авто з підтримкою карт (щось на зразок
КПК з вмонтованим приймачем) потреби нема. Ходжу в Карпати, власне, живу
в горах. Це часті але, на жаль, короткі 1-2 денні вилазки та кілька багатоденок
впродовж року і завжди обходилося без великих блукань. А на Кавказ, чи
щось подібне, поки не збираюся. Так сталося, що мій батько відслужив чотири
роки у війську на Кавказі в якості топогеодезиста. Тому можна припустити,
що тяга до топографії у мене вроджена. І за іронією долі моя перша військова
спеціальність, яка би ви думали? Оператор-топогеодезист з дворічним стажем.



Якщо вже зовсім відверто, то за останні два роки пригадав лише один випадок,
коли GPS був справді необхідний і при його наявності не прийшлося би круто
міняти плани походу. А ще було кілька разів, коли він би міг зекономити
багато часу, ну і траплялось, коли його присутність би не зашкодила. Ага,
ще про одне згадав. Досі не розумію, як колись, в густому тумані, ми три
години топтались туди-сюди між полониною Урда та горою Котел, щоб відшукати
поворот на траверс Стогу. Не допомогло ні знання місцевості, ні карта
з компасом. Навіть обгортки від цукерок „Барбарис” київської фабрики,
що траплялись на дорозі через кожних 50 метрів – теж не допомогли. Аж
соромно признаватись... Тому не буду...


Cловом, так і не знайшовши вагомих аргументів у необхідності
того девайсу, перейшов до вибору моделі. То повинно було бути щось таке
з можливістю тривалої автономної роботи, компактне, з достатнім об’ємом
пам’яті… і мати ще багато чого. Але – зась! Такого не існує, виробники,
спеціально надавши якісь додаткові функціїї, економлять на іншому. GPSMapEdit
Та й апетит скромнішає після ознайомлення з цінниками. Після довгих мук
і сумнівів вибір зупиняю на Garmin eTrex з прошивкою не старішою третьої,
або Geko 201 від того ж виробника. Вибрав Geko. Ну, просто назва мені
сподобалась і все. Навіть на шкоду автономності. Підтримки карт нема.
Та й коли вони з’являться для Карпат? Купляв через інтернет в Москві,
бо так дешевше. Передав знайомому гроші, оформив замовлення і став чекати
на омріяну річ.


Але, зовсім випадково, бавлячись з пошуковиком, натрапив
на векторну карту Ужгорода та Мукачева. Скачав, але потім постала проблема,
чим її відкрити. Знайшов потрібну програму і почав роздивлятись. І тут
мене аж у піт кинуло - GPSMapEdit дозволяє редагувати карти! Негайно зателефонував
у Москву і відмінив замовлення... Фу-у.. ледве встиг. Ну, а далі пішло-поїхало.
Через годину я вже мав повний комплект необхідних програм: останню версію
GPSMapEdit для редагування карт, cgpsmapper для компіляції робочої карти
у формат Garmin та Sendmap для закачки у навігатор. А ще карту України.
Карта готувалась для автомобілістів, і по гірських районах інформації
кіт наплакав, але я вже не мав сумніву, що сам домалюю необхідне. Це відбувалося
на роботі і до кінця дня я вже тільки вдавав, що працюю і дратувався від
телефонних дзвінків та електронної переписки. Зате ввечері вже мав детально
промальовану з кілометрівки та звірену за космічними знімками карту Боржави.
Зайняло десь 2-3 години. Е-ех... Але що ж то за карта без ізоліній? Знов
засів за комп’ютер. Тепер в піт кинуло вже вдруге - GlobalMapper дозволяє
генерувати векторні горизонталі з даних SRTM!
Тремтячими від хвилювання руками виконав необхідні процедури і продивився
результат. Швидко і зручно.


Процес виглядає так:

1. До векторної карти чіпляється файл *.мар від Озі з растровою картою,
або супутниковим знімком.


2. Поверх растру відмальовуються елементи карти (дороги,
потічки, вершини), яких не вистачає у векторному варіанті. Якщо є точки
та треки зняті GPS, їх варто перетворити в стежки та POI (point of interest).


3. При наявності прив'язаного в Озі супутникового знімка
все можна перевірити, додавши відповідний *.мар файл. Це варто зробити.


4. Згенерував у GlobalMapper горизонталі з інтервалом
20 метрів для районів N47E024, N48E022, N48E023, N48E024. За допомогою
нескладних маніпуляцій одержані чотири файли перевів у робочий формат
GPSMapEdit. Ці карти прозорі і будуть накладатись на основну карту.


5. Всі карти скомпілюв за допомогою cgpsmapper (тривалість
процесу на моєму ПК - 43 хвилини) у формат Garmin.


6. Пізніше це все треба буде закачати в навігатор програмою
sendmap.


На протязі тижня я в такий спосіб набив Свидовець, Чорногору,
кусок Марморосів, Горгани, і ще багато чого.



Довше писати як робити. Карта 5-х західних областей,
з промальованими основними гірськими районами і ізолініями важить 5 Мб.


Тепер знову вернувся до проблеми вибору навігатора.
Націлився на Garmin Legend, але доля підкинула мені відрядження за океан,
то купив там Legend Cx. Варто було взяти щось з новішим чіпом, кажуть
такі моделі набагато чутливіші. Взяв, що було. Вернувся додому, перепрошив,
кілька днів возився з глюком у карті, який не дозволяв навігатору правильно
відмальовувати її. Все запрацювало! Тут ще виявилось, що багато об'єктів
карти на екрані ПК і в GPS виглядають по-різному. Прийшлось піти на деякі
хитрощі, щоб зробити вигляд у навігаторі максимально інформативним.


Є GPS з картами і тепер я "еквіпований" за
останнім словом техніки. Якщо подорожувати без навігатора і при цьому
ні разу не заблукати, то можна зіткнутися з скептичною реакцією потенційних
слухачів - не повірять. А якщо заблукати, то повірять, але така тривіальна
ситуація нікого не вразить. А от заблукати з GPS – це так романтично!
Незабаром всі туристи облишать споглядати набридливі гірські краєвиди
і будуть ходити втупившись в чорно-білий, чи кольоровий, це вже як кому
подобається, екранчик, щоб не пропустити жодного визначного місця, яке
висвічує прилад, наприклад: «Колиба». Що в перекладі на людську мову означає:”Не
ходи туди, бо її давно там нема” (так було в початковому інтернет-варіанті
карти). І всі будуть щасливі від того, ніби це місце було, власне, єдиною
метою походу... Однак, мене занесло... Збирався писати про інше...


GPS. Тест-драйв


Я вперше вибрався на Боржаву багато років тому, коли
тільки но переїхав жити до Мукачева. Без карти і компаса. Піднімався з
Вовчого, і оскільки дорогу на хребет знав лише за напрямком, то пішов
не як люди, а по азимуту, приблизно визначеному невідомо як. Тоді мені
було якось все одно. Не пам’ятаю, може вдарився об щось головою в електричці,
але що з напрямком помилився на 90 градусів – це факт. Хвилин через 40
продирання-пролізання крутосхилами та буреломами вже подумки згадував
„незлим тихим” свою самовпевненість та ідею піти бездоріжжям. Аж поки
не натрапив на добре ходжену стежку, що плавно набирала висоту і, без
сумніву, мала вивести мене кудись. Та перед полониною стежка загубилася
на рівній галявині. Забув би про той випадок давним-давно, та одна річ
не дає спокою. Там було джерело і маленька, але охайна колиба, де могло
б розміститися чоловік 5-6. Місце доволі цікаве з огляду на те, що знаходиться
неподалік від полонини і поодаль від традиційних туристських маршрутів.
Тому, зрозуміло, чисто і затишно. Було б зручно ночувати там взимку, чи
навесні, якщо захочеться взяти лижі і повозитися по цілині. Пізніше робив
спробу відшукати ту колибу, але без успіху. Наче чиясь рука вирізала шмат
поверхні і дірка в землі затягнулася сама собою. Ні поляни, ні колиби.
Наче і не було нічого. Містика якась.Анталовецька поляна


Тривалих вихідних найближчим часом не передбачається
і тест-драйв навігатора вирішую провести на Боржаві. Може знайду ту колибу..
А не знайду, то хоч пройдуся. Але - стоп! Боржава вже ходжена вздовж і
впоперек, для чого мені там навігатор? Ні-і, треба вибиратись в таку місцевість,
де ніколи не бував. Колибу можна пошукати іншим разом... Чесно кажучи,
я вже походив з тим приладом трохи, але користування зводилося до того,
щоб набити трохи міток (для нащадків) і підкоректувати карту (для себе).
Потрібен реальний тест-драйв.


Довго воджу пальцем по карті... Ні, я не з числа тих
"зубрів", що відвідали всі популярні і не дуже вершини Карпат,
але в різні часи побував майже всюди, хіба що крім покутсько-буковинської
частини. А з вільним часом зараз не дуже... Палець зупиняється на масиві,
що знаходиться східніше Невицького замку. Анталовецька Поляна. Так в народі
називається.



В мережі інформації мало, висота маленька, а місцевість
заліснена і дуже пересічена, що ускладнює орієнтування. І ще не був там.
На туристській схемі-карті вказані якісь озера, печери, скали...Те, що
треба для ПВД і тестування! Паперову карту і компас не беру принципово,
хоч за інших умов обов'язково взяв би.


Добирання власним авто має суттєві переваги, але... Але
страх, як не люблю радіалки. Тому буду надіятись на регулярне автотранспортне
сполучення та електрички. До Ужгорода маршруткою, а далі їду о 8-00 автобусом
до Тур'їх Ремет.



 


Старт. Трек промальовано в Озі, але в навігатор не завантажено.
А визначні місця (а от по-російськи це одне слово) грубо ненесені
на карту зі схеми. Реальне їх місцезнаходження треба перевірити, тому
залишаю для себе право на будь-які відхилення на маршруті. Перевальна
дорога з Тур'ї Ремети (чи з Тур'їх Ремет?) спочатку майже горизонтальна
і дає можливість розігрітись перед набором 823-х метрів висоти.
Курсор навігатора невпинно наближається до місця, де мені треба
звернути вправо. Розвилку бачу здалеку і допомоги заморської штучки
не потребую (ага!).
Після розвилки, при вході в ліс, до дерева приліплена біла табличка
з написом "Їжі". Що би то означало, досі не маю гадки. Висота
набирається легко і в 9-40 я на вершині гори Соколець. Тут є добре
протоптана стежка. Схоже, напрямок мій. Східніше вершини - урвище
глибиною 70-80 метрів з ефектними скальними виходами. Після Сокольця
іду шукати печеру. Треба сказати, що місцевість для тестування вибрав
вдало. Бо хоч у видовищному плані через залісненість гарних краєвидів
тут не побачиш, зате в плані орієнтування район не дуже простий. Сильно
блуканути не вийде, бо рано чи пізно все одно кудись попадеш, але
якщо хочеться відвідати конкретні місця , то схибити простіше простого.
Печеру в позначеному місці не знаходжу. Спиляні дерева бачив, сліди
трактора бачив, а печеру.. ні, не бачив. Далі при дорозі є кострище
і хороше місце для стоянки. Іду по тій топтаній стежці , але навігатор
показує що мені не туди - стежка прямує в бік Перечина. Треба вернутися.
Пред останнью вершиною хребта звертаю вправо в напрямку озера. Іду
"за приладами" і незабаром бачу його внизу. Озеро, як озеро.
Далі не йду, бо треба поспішати - хочу встигнути на останню маршрутку
до Лумшор і завтра податись на Рівну. Вертаюсь. Анталовецька поляна
- колишній кратер вулкана, велика чаша, зі всіх боків оточена могутнім
лісом, який не дає можливості оглянути околиці. Тут треба вирішувати
- скидатись до Невицького по дорозі, чи все-таки відвідати Дірявий
Камінь і оглядову площадку, яку називають "Балкон". На картах
доріг туди нема і я, правильно, вибираю другий варіант. Спочатку іду
по дорозі і коли курсор навігатора доходить до потрібного відрогу
, звертаю в ліс.
Хтось пробував тут маркувати - від дороги в напрямку хребта є біла
стрілка, а далі періодично трапляються білі маркери. Хоч стежка ледве
вгадується. Довірившись маркуванню попадаю на бурелом і встигаю скинути
100 метрів висоти, перш ніж помітив, що відхилився від хребта. А виправити
положення не так легко, кам'яні осипи присипані товстим шаром листя.
Прийшлося трохи побути в шкірі Сізіфа - лізу вгору, потім зриваюся
і скочуюся вниз. Добре, що на шляху траплялися дерева і іноді вдавалося
гальмувати. Потратив годину на подолання 400 метрів. На хребті трохи
поплювався, віддихався, повитрясав сухе листя і сміття з кросівок,
вух і голови та й пішов до Дірявого каменя. Що це він сумніватись
не приходиться, бо там справді є дірка. А от Балкон пропускаю - підлісок
все одно закриває огляд і нічого побачити там не вдається.
Врешті у 15-00 переходжу місток через Уж біля піонерського табору.
Згадую, що сьогодні не обідав. Та і не снідав взагалі-то. Саме час
перекусити, поки приїде маршрутка... Ночував у Лумшорах, а слідуючий
день подався на Рівну (Руну), героїчно сповз з полонини до водоспада,
але це вже інша історія.

Можна підсумувати


Не буду зупинятись на технічних характеристиках, вони
є в мережі. Тільки власні враження.


-Тестування вдалося. Не вистачало лише густого туману.
Прилад ергономічний, керування просте, відмінна чіткість і прокрутка екрана,
от тільки трохи блікує при яскравому освітленні. На ходу знімати екран
не дуже зручно тому знімки я робив вже вдома. Трек реальний. Пройдена
відстань 24 км.


- Без навігатора маршрут в запланованому вигляді не пройшов
би. Соколець би не знайшов, а далі, стежкою, яка мені так сподобалась
попав би в Перечин. В кінці заліз би в русло струмка і не певен, що вистачило
би бажання і сил дертись знов на хребет. У всіх трьох випадках вчасно
помічав відхилення на екрані.


-Чутливість. На лямці рюкзака, на рівні плеча, брав
надійно всюди, трек чіткий. Точність +-1-4 метри на відкритій місцевості
на 4-8 в лісі. З попереднього досвіду знаю, що нагрудній кишені трохи
розкидає точки біля вертикальної стінки в лісі. Почеплений на шию за шнурок
розкидає точки трека часто. Це через те, що внутрішня антена знаходиться
на лицевій стороні і навігатор розхитуючись часом перекривав супутники
власним корпусом.


-Пробував використовувати сторінку з компасом (всякі
там режими "GoTo" і т.д.), але орієнтуватись по карті зручніше, бо в любу
мить видно, де знаходишся і куди ідеш.


-Одна з переваг векторної карти у широкому діапазоні
зумування (20км - 5м) Фактично це кілька карт різних масштабів. А з растром
такий фокус не пройде.


-Заявлений термін роботи від батарей (Varta Photo 2300
mA), думаю тре' розділити на 1.5. Акумулятори сіли через 23 години безперервної
роботи. Треба планувати комплект елементів живлення на 2 ходових дні.
Не використовував економний режим, бо, кажуть, з нього толку мало.


-Дуже задоволений, що на карті є горизонталі - здається,
для гірського району це навіть важливіше, ніж детальність стежок чи інших
об'єктів.


-Прилад має два варіанти орієнтації карти: постійно на
північ і по напрямку. Привик працювати з паперовими картами, тому перший
варіант мені видався зручнішим. Хоч при наявності магнітного компаса,
думаю, кращим буде другий варіант. Наявність карти позбавляє необхідності
попередньо закачувати треки і точки, як у випадку з приладом без підтримки
карт.


-Висота троши скаче, бо в цій моделі нема барометричного
альтиметра (+-5м, при прогляданні треку в Озі), але для даних умов це
не так вже і важливо.


-Всілякі прибамбаси: ігри, календар, секунодомір, звичайно,
гріють душу, але не уявляю, чи коли прийдеться ними користуватись.


Все, здається. Залишилось, хіба що дати посилання на
використану з мережі інформацію та софт і подякувати їх авторам.


www.geopainting.com
- GPSMapEdit.


cgpsmapper.com
- програми cgpsmapper та sendmap.


www.globalmapper.com
- і так зрозуміло.


www.travelgps.com.ua
- цікавий проект, карти України і міст. Нарешті і в нас ця справа зрушила
з мертвої точки.


www.liveinternet.ru/users/eraservsv/
- єдине, що знайшов корисного в мережі відносно Анталовецької поляни.


Ihoros,
Irishhighlander,
Tasic - ваші треки та точки без попереднього дозволу перетворені в елементи
векторної карти :).






Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic
    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 13 comments